Вхід Господа в Єрусалим. Вербна неділя.

Правду про загальне воскресіння подаючи до вірування перед Твоїми страстями, воздвиг Ти, Христе Спасе, з мертвих Лазаря, тому і ми, як діти, носячи знамена перемоги, до Тебе, переможцю смерті, кличемо: «Осанна на висоті, благословенний, що приходиш у Ім’я Господнє».

Не віддаляйся від мене, бо горе близьке,

бо нема мені помічника!

Боже мій, Боже мій, - нащо мене Ти покинув?

Далекі слова мого зойку від спасіння мого!

На тебе надіялись наші батьки,

надіялися – і Ти визволив їх.

5   Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!

6   Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним,

7   але Він умалив Самого Себе, 
прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина,

8   Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...

9   Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я,

10   щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних,

11   і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!

(До филип. 2:5-11)

1   А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів,

2   до них, кажучи: Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх.

3   А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх.

4   А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи:

5   Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина.

6   А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус.

7   Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них.

8   І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою.

9   А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!

(Вiд Матвiя 21:1-9)

Яка спадщина!

Я приводжу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась.

(2Тим.1:5)

Батьки залишають різну спадщину своїм дітям. Дехто залишає майно, перевірені життєві цінності, знання про Христа і приклад міцної віри в Нього. Дехто – на жаль – не залишає нічого.

Є така спадщина, яку не можна виміряти у доларах і центах: приклад християнської віри і пробачення, взірець співчуття і любові, відданість ідеалам, терплячі стосунки, активна турбота про слабших, живий інтерес до Божого плану для світу.

Але для нагромадження такої спадщини потрібні роки. Вона не падає з неба, її не дістають з нічого. Вона росте з дня на день, як процент по вкладу в щоденне спілкування з Богом, постійне споживання від Господнього столу, свідоме вислуховування Його Слова, належну увагу до духовного здоров’я, стриманість, звички, постійне і цілеспрямоване тренування розуму. Зараз починати не рано.

Якщо ми будемо зростати з часом у Христі, пожинаючи Його врожай, то залишимо щось корисне для всіх.

Джерело: Найкраще з «Порталів молитви».

Вера сильна не когда все спокойно и тихо, в благах земных и явном благоволении мира, вера сильна, когда она упорно молит и уповает на милость Божию, невзирая на злоключения и печали, 

когда видит Его любовь за кажущимся несчастьем, а Его милосердие - за мнимым Его гневом...

Мартин Лютер

Источник: группа ВК Открытое Лютеранство

П’ята неділя Чотиридесятниці

Розсуди мене, Боже, й справуйся за справу мою

із людьми небогобійними,

визволь мене від людини обмани та кривди!

Бо ж Бог Ти моєї твердині,

чого ж Ти покинув мене?

Пошли Своє світло та правду Свою, -

вони мене будуть провадити,

вони запровадять мене до Твоєї святої гори

та до місця пробування Твого.

11   Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення,

12   і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.

13   Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла,

14   скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!

15   Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку.

(До євреїв 9:11-15)

46   Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите?

47   Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога.

48   Відізвались юдеї й сказали Йому: Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?

49   Ісус відповів: Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте.

50   Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить.

51   Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!

52   І сказали до Нього юдеї: Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік.

53   Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе?

54   Ісус відповів: Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш.

55   І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, і слово Його зберігаю.

56   Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився.

57   А юдеї ж до Нього сказали: Ти й п'ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив?

58   Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є.

59   І схопили каміння вони, щоб кинути на Нього. Та сховався Ісус, і з храму пішов.

(Вiд Iвана 8:46-59)

Нерозумні і мудрі

Хто надію кладе на свій розум, то він нерозумний, а хто мудрістю ходить, той буде врятований. Приповісті 28:26

Для декого цей перший день квітня є днем дурня. Для інших – це день, який слід пам’ятати з інших причин.

Для автора Книги приповістей згадка про дурнів не є смішною. Для нього глупота є питанням життя і смерті. За царем Соломоном, якого Господь обрав для написання цих натхненних і повчальних приповістей, ті, хто вірить у себе, а не в Бога, є дурнями. Така нерозумна віра походить з марних уявлень в людському серці.

На відміну від невіруючого дурня, який покладається на себе, віруючий християнин, як сказано у наведеній вище приказці, «мудрістю ходить». Ця мудрість – у Слові Божому, Святому Письмі, яке робить нас мудрими на спасіння вірою в Ісуса Христа» (2 Тимофія 3:15).

Наше спасіння – не в уявленнях нашого серця, а в серці Самого Бога, Який так полюбив світ, що послав Свого Сина, щоб дати нам спасіння. Отже, той, хто у вірі приймає цей дар Божий і так знаходить визволення від гріха, є мудрою людиною, а не дурнем.

«Богові, мудрому безсмертному Цареві, нехай усе живе співає алілуя». Амінь.

Джерело: Найкраще з «Порталів молитви»